Загублена душа - World of Warcraft

«Загублена душа». Частина перша

21 Листопада 2017 року, 00:47

225 2

Вечоріло. Зграя чорно-фіолетових воронів злилася з тьмяним небом, дув сильний вітер. Якщо піднятися на пагорб, буревій, як кат, відітне голову. Хвала богам, твій кінь скаче туди, куди ти скажеш, тому тобі нічого не загрожує — принаймні цієї ночі.

Одна з ворон, що сиділи на пожовклій від морозного повітря траві, глянула у твої вічі й розгнівано каркнула. Ти намагався не звертати на неї увагу, проте вона злетіла на декілька метрів, грізно змахнувши своїми широчезними крилами. Неначе голка, що падає з рук необережного кравця, птах полетів на тебе, каркаючи все дужче й дужче. Тобі довелося пришвидшити жеребця, але це не допомогло — звук пекельного крику клятого створіння наближався.
     Почався дощ, і грязюка, яку тобі вдалося за цих декілька днів зібрати на своєму тілі дорогою з Даларана, водоспадом полилася вниз. Шерсть білого коня покрилася багряно-коричневою водою, а болото, яке жеребець змішував своїми стрункими ногами, летіло навсібіч.
     
Раптом ти відчув, що щось тягне тебе за плащ назад. Проклята ворона вчепилася за фіолетово-золотисте вбрання й намагалася його зірвати. Ти відчув, що не можеш дихати: вузол накидки був зав’язаний прямісінько на шиї. Насилу витягнувши свій золотистий кинджал, який дістався від наставника, ти замахнувся в бік темно-фіолетової птахи.
     
Кривавий спалах зачепив твоє лице, в очах почервоніло. Ти здивувався, наскільки змінився цей світ, поглянувши на нього крізь «червоні окуляри». Він став ще агресивнішим, ще злішим, ще кривавішим. Мертвий птах упав у калабаню й залишиться там до того часу, доки стерв’ятники не обгризуть його тіло до самих кісток. Подивившись мить на те, що залишилося від крилатої істоти, ти повернув голову та побачив перед собою вершника в чорному вбранні.
     
Чоловік зі шрамом на обличчі в’їдливо дивився на тебе. Через кривавий серпанок, який окутав твою свідомість, тобі на думку спало те, що це і є той грізний птах, але набагато більший. Раптом, очі темного незнайомця стали добрими, а широка білосніжна посмішка прикрасила його обличчя.
     
— Здоров був, подорожній! Ти, як я розумію, містер Ріконсоґ? Лайфнер Ріконсоґ?
     
«Так. Принаймні, декілька днів тому мене так називали». — сказав ти, відвівши погляд.
     
— З Даларана добирався, я так розумію? Вигляд, чесно кажучи, у тебе не дуже.
     
— Так. Мене сюди направив верховний магістр Ґудвелл. Він вважає, що в цьому університеті коїться щось дивне, — показуючи пальцем на древню кам’яну будівлю, відповів ти. — І я, чесно кажучи, незадовго до нашої зустрічі, у цьому переконався. Ці летючі чорні тварюки зійшли з глузду! Не здивуюся, якщо зниклу безвісти дівчину зжерли саме вони.
     
Ти показав людині в темному вбранні те, що залишилося від твоєї накидки. Таємничий чоловік поглянув на тебе зі здивованим виразом обличчя і промовив:
     
«Так, якби грязюка була безцінною, ти б уже був багачем! І витратив своє багатство на пошиття нового вбрання», — посміхнувшись, він протягнув свою руку й додав: «Я маг Бейлон. Мене запросило сюди керівництво університету. Тепер ми з тобою, виходить, напарники».
     
— Я радий, що в цій дивній місцині мені не доведеться розгрібати все лайно самотужки. Ти теж із Даларана?
     
— Так, я служу магістру Кривоногу.
     
— Дивно, я тебе ніколи не зустрічав, — засумнівавшись у словах мага відповів ти.
     
— Це все тому, що я багато часу провожу в бібліотеці, у закритому відділі. А, як тобі відомо, туди дуже рідко ступає нога мага — навіть деякі магістри ніколи не заходили туди.
     
— Що ж, це схоже на правду, — з полегшенням відповів ти.
     
— Так, — на мить Бейлон затих, — ну що ж, до роботи?
     — Так, нумо швидше закінчимо цю справу. Бо від цієї місцини в мене кров у жилах стигне.
     
Залишивши коней у головній стайні університету, ти зі своїм новим напарником направилися до головного входу. Там стояли дві фігури, одягнені в червоні одежі. Обидва вартових тримали під прямим кутом до землі списи та щити. Коли ви підійшли до них, охоронці фортеці схрестили зброю й один із них промовив:
     
«Озброєними сюди вхід заборонено. Вам доведеться віддати нам усі ножі, кинджали, мечі, вогнепальну зброю, якими ви володієте, і які зараз є при вас. Інакше — зась».
     
— Ми маги з Даларана, міста чарівників. Наш обов’язок — завжди носити з собою зброю, навіть якщо це заперечують якісь безглузді правила. — дратівливо відповів ти.
     
— Згідно з королівським наказом, на територіях навчальних закладів діє пріоритетніше правило — студенти, працівники та відвідувачі повинні здати зброю. Інакше ми змушені заборонити вам вхід до фортеці.
     
— Лайфнере, нумо послухаймося панів вартових. Ти ж сам казав, що хочеш якомога швидше завершити цю справу. Чим більше сперечатимешся, тим довше ми стовбичитимемо тут — на холоді й під дощем.

Голосування

Що буде даліобирати саме тобі. Голосування йтиме два дні в офіційному куточку магістра таємної магії Ранаруса Заклятрона у Фейсбуці та на палубі цепеліна «Коло вогнища» у Телеґрамі.

Схожі публікації

Коментарі

There are 2 comments

Листівка часу

Подорожній, на адресу твоєї пошти будуть накладені сильні чари, тому її ніхто не побачить
Обов’язкові поля позначені *