Страхітливо-веселий Маровін та історія Вершника без голови у World of Warcraft

Страхітливо-веселий Маровін та історія Вершника без голови

29 Жовтня 2017 року, 18:14

323 0

Святкування Маровіну на теренах Азероту вже майже закінчилося. Зло та добро невдовзі відійдуть у свої світи, а живі повернуться до насущних проблем. Цього вечора мені хочеться розповісти тобі про це страхітливо-веселе дійство: коли воно виникло та в що переросло в майбутньому. Також, здебільшого, моя розповідь торкнеться сера Томаса Томпсона, який став Вершником без голови та щорічно несе смерть від свого окропленого кров’ю меча. Тому раджу як слід підготуватися — налий собі гарячого гарбузового чаю, візьми з багаття декілька шматків запеченої в медово-гірчичному соусі курочки та послухай мою історію.

Маровін у сиву давнину

У давнину, ще до того, як племена людей об’єдналися в могутнє державне формування Аратора, виникало безліч міфів та легенд. Одним із них було повір’я про нестабільність межі між світами мертвих та живих. Вважалося, що ця границя має вразливу часову точку — другу половину жовтня. Саме в останні два тижні цього місяця межа стає досить тонкою для того, щоби мертві ще раз могли відвідати ті місця, які вони вважали найріднішими за життя. Цей період із давніх-давен називається Маровіном, під час якого вшановували честь усіх померлих.

Чому саме «Маровін»? Усе дуже просто — було декілька варіантів, як назвати це дійство, серед яких «Дідьковін» та «Примаробуччя». Та народ обрав саме «Маровін», від слова «мара», що перегукується зі словом «примара».
Ранарус Заклятрон «Коло вогнища» все про Warcraft українською
Ранарус Заклятрон
Магістр таємної магії

Коли виникли перші держави людей, а сам світ став набагато цивілізованішим та розумнішим, Маровін перейшов до наступної стадії — святкування останніх тижнів збору урожаю перед зустріччю з морозною зимою. У Лордероні це дійство отримало особливе поширення, оскільки цей регіон міг похвалитися не тільки могутньою армією, а й величезною кількістю ферм, де вирощували зерно та інші товари продовольства. За новими традиціями, лордеронці в останню ніч Маровіну спалювали величезне солом’яне опудало, дідуха, який до самісінького ранку гонив темряву з кожної хати. Очевидці в літописах кажуть, що ця традиція одночасно й дивовижна, і страхітлива. Для того, щоб навіки розпрощатися з усіма тривогами, які непокоїли душу впродовж року, можна кинути у вогонь гілочку будь-якого дерева та «метафорично» спалити те, що крає душу. Варто зазначити, хоча Маровін — по-доброму жартівливе свято, та його оптимістичні традиції інколи вселяють наснагу творити зло та нести розруху.

Закінчення Другої війни

Червоних драконів Алекстрази звільнила компанія Кірін-Тору на чолі з магом Роніном від гніту орків Клану Чорногори. Більшість «зеленошкірих», які бродили світом в пошуках наживи, було закинуто до концентраційних таборів. Там «демонічна» раса повинна була доживати свої дні та виконувати брудну роботу для людей. Орки відчули, що злі сили покидають їх, а, відповідно, пропадає й темна енергія. Вони стали безсилими та втратили бажання жити. Орки мріяли дожити віку та померти в багнюці. Але невдовзі серед цього народу з’явився лідер — Тралл, який, немов спаситель, пройшов землею та звільнив своїх братів. Він відібрав у них пригніченість та пообіцяв, що сенс життя знову повернеться. Взамін відновлена раса має покинути чорнокнижництво та повернути прихильність Стихій — знову проповідувати шаманізм. Почувши поклик нужденних, Стихії відповіли та допомогли Траллу збудувати нову державу — Орду.

Вона розташувалася на материку Калімдор, у місцевості під назвою Дуротар, названу на честь батька Дуротана. Траллу вдалося прикувати цивілізованість своєму народові — ті, хто мав доступ до вирішення справ держави повинен говорити мовою дипломатії, а не леза та крові. Орки перестали жити в багнюці — вони збудували величне місто Орґріммар, назване на честь героя Орди Орґрімма Молота Рока, та нарекли його столицею. Завдяки вихованню людей Тралл зміг укласти союз із чарівницею Джайною Праудмур, яка створила місто-державу Терамор, що в калімдорському Гниловодді. У той час, після Другої війни королівством Лордерон пройшлася чума, яка косила живих, умертвляла їх та відроджувала у вигляді Кляті. Ці чудернацькі істоти підпорядковуються Королю Лічу, воля якого з кожним днем укріплювалася, а держави під її гнітом падали в прірву. Саме з цієї причини учениця архімага Антонідаса зібрала кораблі та відправилася в подорож задля спасіння людей Лордерону, коли іншим правителям забракло духу. Усі охочі громадяни отримали можливість покинути свої домівки та розпочати нове життя на західному континенті.

Паладинський Орден Срібної Правиці та його боротьба

Ще до того як Тралл, син Дуротана та Джайна Праудмур відправилися на Калімдор, остання допомагала Артасу Менетілу та Утеру Світлоносцю шукати джерело чуми. За їхніми спинами стояли паладини Срібної Правиці — люди, які поклялися нести Світло навіть у найтемніший куточок буття. Сер Томас Томпсон, один із членів Ордену вірно служив своєму королю, принцу та братам. Та коли Артас знайшов джерело зарази, викрив план зла та зібрався знищити своїх підданих до того, як вони перетворяться в Клять, сер Томас відмовився йти за принцом і зайняв сторону Утера та Джайни. Він здійснив вибір, який ненадовго відтермінував його падіння та підтвердив відому приказку: «Двічі в одну річку не ввійдеш».

Ферми міста Андорал, єдиного годувальника Альянсу Лордерону, було знищено, а за ним Артас віддав диму і Стратхольм. Королівство ставало біднішим на очах, план Короля Ліча здійснювався посиленими темпами. Людям не було чого їсти — дорослі морили голодом і себе, і дітей.
Через декілька днів після геноциду в Стратхольмі керівництво закинуло загін сера Томаса Томпсона в одне із багатьох сіл королівства. Він на власні вуха чув, як малеча кричить від голоду, а дорослі божеволіють із кожною секундою. Того дня паладин уперше прокляв Світло й зарікся ніколи йому не поклонятися, оскільки у світі твориться таке велике зло. Та через декілька хвилин Томпсон попросив пробачення в божества, якому поклонявся. Барон Рівендер — один зі знаті, відправив сотню ящиків із зерном, щоби нагодувати нужденних селян. Люди бігли за запасами, їли та раділи, що зможуть прожити ще один тиждень! А потім усе докорінно змінилося. Неначе маріонетки вони попадали на землю, а потім повстали на стороні жахливої Кляті. Усе село перетворилося в прибічників Короля Ліча. Сер Томас Томпсон повинен був упокоїти їхні душі. Він косив своїм мечем одного монстра за іншим, допоки мертві тіла не почали загороджувати йому дорогу для відходу. Він убив усіх, втік із того проклятого села та почав картати за це самого себе. Томас вважав, що саме він винен у смерті селян, адже дав їм зерно, у якому не був впевнений. Він вважав, що повинен був розгадати плани зрадника Рівендера, який, судячи з усього, став на сторону Короля Ліча та приєднався до Культу Проклятих.

Руйнування

Паладини ордену не бачили вини сера Томпсона в тому, що сталося. Александрос Моґрейн, один із братів, сказав: «Ти не міг знати, що це трапиться. Тобі потрібні сили, адже кінець цієї історії ще не близько». Сера Томаса відпустили на декілька днів додому, до родини, а сам лорд Моґрейн відправився до Залізогарта, щоб отримати могутнього меча, який валитиме Клять із такою легкістю, як серп скошує траву. Та дорогою додому посланець сповістив трагічну звістку — столицю Лордерону зруйновано армією лицаря смерті… Артаса Менетіла, нового підданого Короля Ліча. Син убив батька Теренаса та перетворив у попіл Лордерон. Здавалося, сер Томас Томпсон ось-ось упаде на коліна, підійме голову вверх та закричить «За що?!», та його гримаса не змінилася, а сам він поскакав на своєму коні додому ще дужче.

Вдома сер Томас Томпсон намагався переконати свою дружину в тому, що пора забирати дітей та відправлятися на загадковий західний континент разом із Джайною Праудмур, щоб знайти життя без страху. Жінка відмовилася, оскільки сер Томас повинен був закінчити свою війну тут, на руїнах Лордерону. А якщо залишається він, рідні будуть коло нього. Чоловік не став ще раз змушувати дружину покинути домівку, бо на фронтах проти Кляті з’явився новий герой — Александрос Моґрейн, озброєний наймогутнішим мечем усього живого — Спопелителем.
Наступного ранку в Андоралі зустрілися війська Утера Світлоносця та Клять Артаса. Колишній принц убив свого учителя, відібрав урну з батьковим прахом та відправився опоганювати ельфійське Сонячне Джерело. Ця звістка перелякала сера Томаса Томпсона. Бо якщо навіть Утер зміг загинути від могутності загадкового меча Артаса, невідомо, чи вистоїть перед ним Александрос Моґрейн та Спопелитель. Тому прийнявши кінцеве рішення, він наказав дружині зібрати найцінніші речі, вдягнути дітей та відправлятися до чарівниці Джайни Праудмур, флот якої йде на Калімдор уже дуже скоро. Жінка послухалася свого чоловіка, хоча й дуже непокоїлася про нього самого. Попрощавшись та посадивши рідних на корабель, сер Томпсон відправився до братства.

У нього була дуже щира розмова з Александросом, у якій він розповів, що непокоїться про сім’ю, тому відправив їх вдалечінь у пошуках нового безтурботного життя. Томас зізнався, що сильно переживає, чи встигли його рідні покинути землі Лордерону, оскільки погода в останні дні дуже похмура, а море грозиться невдовзі розбити берег ущент.
Довгих чотири роки після цих подій сер Томас Томпсон воював у ордені Срібної Правиці, допоки підлий син Александроса, Рено, не заколов батька. Усьому паладинському братству було відомо, що вся тактика, політичні справи та виживання в жорстокому світі лежало на плечах лорда Моґрейна, і заміни цьому могутньому воїну та правителю не було. Тому після смерті Александроса орден було зруйновано, а на його руїнах було оголошено Багряний Похід, основні війська якого дислокувалися в Багряному монастирі. Головною ідеєю цього братства була боротьба з Кляттю та її володарем — Королем Лічом.

«Двічі в одну річку не ввійдеш»

Сер Томас Томпсон продовжив свою війну проти сили, яка відібрала в нього абсолютно все: щасливе життя, можливість побачити рідних та усмішки його співгромадян, право на вибір та вільне пересування. Згодом, як би сумно це не було, межа між добром та злом у Багряного Походу була начисто стерта. Одного дня, прийшовши до мирного міста — анклаву щасливого минулого, лицарі Багряного Походу почали перевірку на наявність у жителів заражених продуктів. Солдати не змогли зайти явних слідів чуми. Тоді серу Томпсону в голову прийшла думка, яка поклала початок руйнуванню його ідеалів.

«Колись чума розповсюджувалася за допомогою зерна. Та пройшли роки, люди ретельно перевіряють їстівні припаси, тому — це найменш сприятливий спосіб затягнути до своєї армії мертвих ще більше покірних одиниць. Тому хворобу розповсюджують іншим способом, який ми неспроможні побачити. Світ устелений зрадниками, які продали душу Королю Лічу за обіцянку вічного життя».
Сер Томас Томпсон - Маровін та Вершник без голови у World of Warcraft
Томас Томпсон
Лицар Багряного Походу

Люди, які пересувалися з міста в місто, а також ті, які виглядали надто здоровими, як для тих часів, одразу попадали під підозру. Того дня ще одне невинне місто після геноциду в Стратхольмі було пущено за вітром. Колись паладин сказав своїм дітям, що Артас обрав легкий шлях, знищивши тисячі живих, бо боявся зустрітися з труднощами. Зараз сер Томас Томпсон поступив так само й до кінця зрадив самому собі.
До сьогодні ніхто не знає, чи усвідомив сер Томпсон те, що його діяння ідентичні страху Артаса. Та одне можна сказати точно — навіть якщо й так, він не зміг зупинитися перед спокусою вбивати далі. У його трагічному житті нарешті з’явився стимул: вбивати Клять та всіх, хто їй підпорядковується. Навіть, якщо цього не видно неозброєним оком.

Два місяці потому Багряний Похід наблизився до невеличкого поселення, у якому жили здорові люди. Без суду та слідства «лицарі» пройшлися ним з мечем. Томас Томпсон убивав кожного, хто ставав на його шляху — жінок, дітей, літніх людей, — неважливо. Одними з останніх він убив жінку, проткнувши її живіт мечем, який уже захлинувся від невинної крові, та її хлопчика. Томас підняв меча на її доньку, але дівчинка повернулася та подивилася на нього своїм закривавленим обличчям. Це була його донька. А жінка та хлопець — його дружина та син. «Святе Світло!..» лише встиг прокричати грішний паладин. Він зрозумів, що родина так і не змогла відправитися на Калімдор — завадив буревій та кляте море. Дружина з дітьми залишилася жити на руїнах Лордерону, оскільки хотіла триматися якомога ближче до чоловіка. У той момент меч Томаса проткнув напоєну кров’ю землю, а сам загублений в ідеалах воїн впав на коліна. Він просив Світло про прощення, бо не міг далі жити зі стількома гріхами. 
Солдати Багряного Походу намагалися заспокоїти сера Томаса, та все дарма. Його привели в Багряний монастир та посадили в камеру, щоб свідомість того відійшла від усього, що щойно трапилося. Це сталося в ніч проти Маровіну — свята, яке оголошувало про кінець збору врожаю, швидкий прихід зими та стирання межі між світами живих та мертвих. Історія замовчує, чи хотів зв’язатися зі загиблими від його ж руки дружиною та сином, та попросити в них пробачення. Сидячи в камері, сер Томас Томпсон згадував різні тематичні віршики та викрикував їх у повний голос. Лицарі вважали, що цей чоловік точно зійшов із глузду.

Через декілька днів верховний лицар та голова Багряного Походу Сайдан Датроган навідався в камеру до тимчасово ув’язненого Томпсона й порадив йому кинути гілочку в запаленого дідуха, щоб усі тривоги назавжди покинули душу могутнього паладина. Сер Томас піднявся, покинув камеру, вийшов у двір монастиря, зірвав гілочку з дерева та кинув її у вогонь. Цей ритуал повинен був допомогти, і, спочатку здавалося, паладин реабілітувався від усіх проблем, які спіткали його останні тижні.
З новими силами сер Томас Томпсон приєднався до чергової битви проти Кляті. Лицар перетворював усе неживе в попіл із силою, яку не бачили солдати Багряного Походу ще ніколи. Під час битви Клять заполонила все поле бою, а більшість нечисті Короля Ліча накинулася на сера Томаса. Брати по зброї побігли до нього, щоб допомогти, та замість слів чи діянь подяки, вони розпрощалися з власними життями. Томас проткнув своїм мечем серця кожного з них. Побачивши це страхіття, інші солдати загону відтяли голову Томаса Томпсона та відвезли його тіло в Багряний монастир.

Верховний лицар Сайдан Датроган повідомив, що з тілом колись доблесного паладина розбереться сам — він підготує вогонь та спалить мощі. Коли всі воїни Багряного Походу покинули спочивальню, зло показало своє істинне обличчя. Сайдан Датроган був мертвий уже декілька років, а його тілом успішно користувався демон Бальназар. Він маніпулював людьми, щоби пришвидшити прихід Палаючого Легіону на Азерот. Це зло не збиралося хоронити тіло Томаса, адже, навіщо пропадати тому, що можна використати вдруге? Демон Бальназар підняв із мертвих сера Томаса Томпсона, позбавлене будь-яких чеснот. Усе, що в ньому залишилося — прагнення вбивати Клять та всіх, як йому здається, хто має до неї відношення.

З того страшного дня рівно в третій тиждень жовтня під час Маровіну з’являється Вершник без голови, який скаче на своєму демонічному коні. Він спалює міста та села, вбиває дітей, жінок, літніх та невинних у жодному гріху людей. Він прагне очистити цей світ від Кляті, щоб забезпечити тихе та спокійне життя для своєї батьківщини. Вершник без голови не усвідомлює, що Томас Томпсон помер, а вважає, що він залишився цим славетним паладином, життя якого було неодноразово зламане.

Маровін сьогодення

Вершник без голови — невід’ємний атрибут Маровіну. Якщо він назовсім пропаде, можна з упевненістю сказати, що багато хто сумуватиме за ним. Відправити Вершника без голови туди, звідки він прийшов — така ж традиція, як вирізати страхітливу гримасу на гарбузі чи спалити солом’яного дідуха.
Попри те, що святкувати це дійство стали люди Лордерону, воно перейшло й до культур інших народностей, які проживають на Азероті. Щоправда, сьогодні, сидячи в пересічній таверні та попиваючи кабановий ґроґ, можна зустріти одиниці тих, хто знає історію виникнення та розвитку цього свята. Усі постійно говорять про той Маровін, який пов’язаний із від’єднанням суттєвої за величиною групи Кляті від Скари.

Колись давно Артас Менетіл на службі в Короля Лича зрівняв місто високонароджених ельфів Срібносвіт із землею, а більшість його жителів перетворив на Клять. Він убив двох зайців одночасно — поповнив армію Короля Мертвих, а також воскресив некроманта Кел’Тузада за допомогою Сонячного Джерела — найдорожчої для ельфів споруди та реліквії. До того, як сталася трагедія в Срібносвіті, Артаса та його війська намагалася зупинити Сильвана Вітрогін — середуща сестра своєї династії, слідопит високонароджених ельфів. Слугу Короля Ліча вразила її настирливість, і після смерті ельфійки він зробив її головною зі своїх банші.
Коли Артас зайняв місце Короля Мертвих, вбивши Нер’Зула, його воля слабшала, тому він не зміг контролювати Клять, яка знаходилася на теренах Лордерону. Тому усі ходячі небіжчики перестали підпорядковуватися Королю Лічу та назвалися Відреченими, а своїм генералом та володарем обрали Сильвану Вітрогін. До боротьби проти кляті приєдналася ще одна фракція — колишні воїни смерті, сьогодні — нове майбутнє.
Таким чином Маровін отримав чергове підґрунтя для святкування — відречення немертвих від Скари, яке сьогодні святкує кожен. Але знай: якщо ти зустрінеш у полі серед жовтогарячих гарбузів троля, який «тролитиме» тебе питаннями на кшталт «Чому Альянс святкує Маровін?», розкажи йому історію про людей Лордерону з їхніми дідухами, орден Срібної Правиці та сера Томаса Томпсона. Після цього можеш насолодитися його скривленою гримасою, гигикнути після довгої мовчанки та викрикнути «Лють М.У.Д.Р.А.Ґ.Е.Л.Я.»!


По скрипту: щира подяка спільнотам перекладачів «Ворон» та «Третя Паралель» за допомогу у адаптації назви воркрафтівського свята Hallow's End українською мовою. Також дякую за підтримку український канал в Telegram «Комікси Українською», який допоміг організувати важливе голосування з вибору найкращого перекладу свята.

Схожі публікації

Коментарі

There are no comments

Листівка часу

Подорожній, на адресу твоєї пошти будуть накладені сильні чари, тому її ніхто не побачить
Обов’язкові поля позначені *