Український переклад прологу книги Крісті Ґолден «Напередодні буревію»

Пролог книги «Напередодні буревію»

11 Листопада 2017 року, 19:38

692 0

Пролог книги «Напередодні буревію» було продемонстровано на Blizzcon 2017. Тому багато людей змогли прочитати цих неповторних 9 сторінок чистого лору, який підкріплює уже відомі нам усім з трейлерів та кіноматиків дані. Приємного читання!
P.S. Можеш натискати на цифри у квадратних дужках, адже за допомогою них ти зможеш дізнатися деталі того чи іншого слова, не переходячи на іншу сторінку. У кінці розшифрування є кнопка повернення, тому ти точно не згубиш те місце, на якому зупинився, будь певен!

Кеззіґ Тріскосвист[1] встав з колін. Здавалося, у цій позі він просидів уже цілий десяток літ. Кеззіґ поклав свої зелені руки на поперек та зморщився, кинувши погляд на рій летючих комах. Він облизнув сухі губи та подивився навколо, прищурившись від сліпучого сонячного світла та протираючи свою гладку голову сухою хустинкою, від якої за кілометр несло запахом поту. Всюди кружляли великі загони комах, а пісок, який хаотично танцював у повітрі, мріяв залетіти Кеззіґу під одяг. Власне, як і вчора.
      Так, Сілітус — клята місцина.
      — Гей, Джіксіле! — Кеззіґ звернувся до свого напарника, який проводив аналіз застиглої в повітрі породи за допомогою Руд-о-Лізатора 4000[2].
      — Шо[3]? — інший гоблін глянув на показники, трусонув головою та почав усе спочатку.
      — Я ненавиджу це місце.
      — Чесно? Шо ж, виходить, у тобі є бодай крапля хорошого, — поглянувши на іншу частину обладнання відповів другий гоблін, та грюкнув по ньому з усієї сили.
      — Га-га! Дуже дотепно, — пробурчав Кеззіґ. — Я не жартував.
      Джіксіл зітхнув, доплентався до наступної породи та став її сканувати: «Ми всі ненавидимо це місце, Кеззіґу».
      — Нє, ну я серйозно! Я не привик до таких умов! Раніше мені довелося працювати в Зимоключі[4]. Тому я з тих гоблінів, які закохані в сніжок, обожнюють сидіти в обіймах теплого полум’я та співати святкових пісень.
      Джіксіл кинув на нього спопеляючий погляд: «Шось у лісі здохло? Як тебе занесло аж сюди? Може ліпше було залишатися там та гріти свій попенгаген[5], а не дратувати мене?»
Кеззіґ скривився та почесав потилицю.
      — Все це через панночку Луннікс Зіркоскік[6]. Деякий час я працював у її магазині, у якому вона заробляла побрязкачі[7], продаючи товари для добування руди. Одного разу мені прийшлося виконати роль путівника для випадкового відвідувача нашого затишного маленького селища Завшегляда[8]. Тоді Лунні та я, ну, типу… угумс, — він загадково посміхнувся, видно, ностальгія пробігла його тілом, а потім нахмурився. — Ну, а невдовзі вона сильно розлютилася, коли побачила мене в обіймах прекрасної Ґоґо.
      — Ґоґо, — беземоційно повторив Джіксіл. — Дійсно, чого ж вона розлютилася, побачивши тебе в обіймах дівчини з ім’ям Ґоґо?
      — Правильно! Я теж цього не розумію. Там же частенько буває холодно. Шоб не промерзнути до самих кісток потрібно сидіти коло вогню, правильно кажу? Як би там не було, коли з’явилася Луннікс, стало ше жаркіше, ніж тут в обід.
     
Знову зітхнувши Джіксіл підняв величезний рюкзак з обладнанням, легко перекинув його через плече та відправився в те місце, де сподівався дістати багатство, за яким він прибув у цю жарку місцевість. Гоблін недбало кинув обладнання на пісок, та через мить почув звук удару маленьких деталей пристрою одна об одну.
     
— Я ненавиджу пісок, — він продовжував. — Я ненавиджу сонце. І, о Бридл-о-троне[9], мене дико бісять жуки. Я ненавиджу малих негідників за те, що вони заповзають у вуха та ніс. Мене бісять великі жуки, бо вони, ну, розумієш, здоровенні. Цікаво, чи є на світі той, хто балдіє від цих потвор? Це типу вселенської ненависті. Моя ж особиста нелюбов до них горить світлом тисячі сонць.
     
— Я гадав, тебе бісить сонце.
     
— Та, але…
     
Джіксіл миттєво припинив говорити та став, як укопаний. Він кинув погляд на свій Руд-о-Лізатор 4000, і його пурпурові очі раптово розширилися.
     
— Я мав на увазі, шо…
     
— Закрий пельку, бовдуре! — гаркнув Джіксіл. Тепер і Кеззіґ глянув на пристрій.
     
Здавалося, інструмент збожеволів.
     
Маленька стрілочка стрибала шкалою туди-сюди. Світлодіод, розташований на самісінькій верхівці пристрою засвітився червоним кольором, що віщувало про щось загадкове та небезпечне.
     
Двійко гоблінів подивилися одне на одного. «Ти знаєш, шо все це значить?» — спитав тремтячим голосом Джіксіл.
     
На лиці Кеззіґа з’явилася широка посмішка, яка показала його гострі пожовтілі зуби. Він склав долоню в кулак та тріснув ним по іншій долоні.
     
— Це значить, — почав пояснювати він, — шо ми нарешті опинимося поза конкуренцією.

***

Сильвана Вітрогін, колишня головнокомандуюча ловців Срібносвіту, Темна Леді відречених та нинішній вождь могутньої Орди, обурювалася коли їй казали про необхідність з’явитися до Орґріммара, ніби вона собака, від якої чекали виконання всіх вивчених нею трюків. Вона хотіла повернутися до Підмістя. Темній Леді бракувало його духу, вогкості та заспокійливої тиші. Сильвана похмуро сказала про себе «Мир праху його» та стримала посмішку. Вона зникла за троном вождя, поспішаючи до маленької зали, що знаходиться у Твердині Ґроммаша.
      Декілька років тому Ґаррош Пеклокрик настоював на проведені масового збіговиська на честь закінчення нортрендської кампанії. Тоді він ще не був вождем. Цей парад присвячувався кожному ветеранові, який бажав прийняти в ньому участь. Шлях слави був покритий сосновими гілочками, які були привезені до Орґріммара здалеку, а наприкінці ходи на кожного учасника чекало гігантське гуляння. Правління роздавало нагороди, а двері всіх таверн були відкриті для тих, хто боровся за Орду.
     
Цей захід був надзвичайно марнотратним та дорогим. Зі самісінького початку Сильвана не хотіла підтримувати Ґарроша в цій справі, та й у всіх інших після неї. Він був зарозумілим, жорстоким та нестримним. Сильвана ненавиділа його та таємно намагалася підготувати вбивство Ґарроша навіть після того, як його заарештували та звинуватили у військових злочинах. На жаль, її план зазнав краху. Ґаррошове рішення атакувати Терамор руйнівною мана-бомбою примусило м’якших за характером рас замислитися над тим, чи є в них совість. Але єдине, що в той час турбувало саму Сильвану — час, обраний для проведення атаки.
     
Коли, врешті-решт, Ґарроша було вбито, Сильвана отримала задоволення від цієї звістки, — це, рано чи пізно, сталося б. Але вона й досі себе картає за те, що їй не вдалося вбити Ґарроша самотужки.
     
Варок Завроклик, глава орків, та Бейн Криваве Копито, ватаг[10] тауренів, також не відчували симпатії до Ґарроша. Але вони змусили Сильвану з’явитися тут та проявити повагу на честь закінчення минулої війни. «Сміливі воїни Орди, якою ти керуєш, боролися та гинули за те, щоб Легіон не зруйнував наш світ, як безліч разів до нього» — неначе проспівавши сказав молодий бик. Він ледь принародно не докорив їй.
     
У пам’яті Сильвани спалахнуло замасковане… попередження від Завроклика. Чи, можливо, погроза? «Ти лідер усієї Орди — орків, тауренів, тролів, кривавих ельфів, гоблінів, — точно так, як і відречених. Ти ніколи не маєш цього забути, інакше забудуть вони».
      — Чого я ніколи не забуду, орку, — подумала вона зі зростанням гніву, — так це твоїх слів.
Вона зупинилася, її гострий слух спіймав звук знайомої ходи. Гість зайшов до покоїв, відсунувши дублену[11] шкуру, яка служила дверима.
      — Ти спізнився. Ще чверть години, і мені довелося би йти верхи без мого захисника поруч.
     
Він схилився на коліно: «Вибач, моя королево. Я запізнився через справи, які виконував для тебе. Довелося виділити на них більше часу, ніж я очікував».
     
Вона була неозброєною, але відвідувач прийшов із луком та повним стріл сагайдаком[12]. Він — єдина людина, яка колись ставала ловцем. Цей чоловік стріляв на славу. Ось чому Сильвана взяла його до себе на службу захисником та визнала найкращим. Були й інші причини, які занурювалися корінням глибоко в минуле, у якому вони возз’єдналися під знаменами яскравого сонця й боролися за світле та прекрасне майбутнє.
     
Перед смертю рівні всі — і люди, і ельфи. Зараз уже мало чого було світлим та прекрасним, і багато з їхнього спільного минулого стало туманним та похмурим.
     
Але не все.
     
Повставши з мертвих у вигляді банші, Сильвана залишила позаду всі свої найприємніші спогади, але певним чином їй вдалося зберегти гаряче полум’я гніву. Проте, зараз вона відчувала, що ця лють гасне. Вона ніколи не могла залишатися злою поряд із Натаносом Маррісом, відомого сьогодні як «Гнилокрик»[13]. Він справді був зайнятий справами для леді — її захисник перебував у Підмісті, поки вона виконувала свої обов’язки в Орґріммарі.
     
Сильвана бажала дотягнутися до його руки, але врешті вирішила обійтися звичайною посмішкою.
     
— Я пробачаю тебе. — сказала вона й додала: — А зараз розкажи про наш дім.
Сильвана очікувала почути коротку доповідь про дрібні турботи в місті та підтвердження вірності відречених Темній Леді. Але натомість Натанос насупився: «Ситуація складна, моя королево…»
     
Посмішка зникла з її лиця так швидко, як і з’явилася. Що саме могло бути «складним» у цій ситуації? Підмістя належить відреченим, а вони — її народ.
     
— Вони сумують за твоєю присутністю, — сказав Натанос. — Хоча багато хто гордиться тим, що відречена зайняла трон Орди, є й інші. Вони вважають, що ти забула про тих, хто був найвірнішим тобі.
Вона різко розсміялася, але слова Гнилокрика її зовсім не розвеселили.
     
— Бейн та Завроклик кажуть, що я приділяю їм недостатньо уваги. Мій народ незадоволений, що я витрачаю на Орду занадто багато часу. Що б я не робила — хтось розчаровується. Як взагалі хтось може так правити?
     
Вона хитнула своєю сивою головою і продовжила: «Нехай буде проклятий той Вол’джин зі своїми клятими лоа. Не треба було мені вилазити з тіні, де я б могла залишатися корисною та обійшлася без цих непотрібних проблем».

     
Де я могла б робити те, що насправді бажаю.

     
Вона ніколи цього не хотіла. Справді, вона казала це тролю Вол’джину під час суду над покійним Ґаррошем Пеклокриком, прихильності до якого не було ні в кого. Їй подобалися лише та влада й сила, що були в неї за завісою. Але останнім передсмертним бажанням Вол’джин усе зіпсував: він нарік Сильвану вождем Орди, бо так йому сказали шановані ним духи лоа.

     
Ти повинна вийти з тіні та керувати…
     
… ставши вождем.

     
Вол’джин був одним із небагатьох, кого вона поважала, хоча в них і були деякі розбіжності в поглядах. У ньому не було тієї агресії, з якою дуже часто асоціюється влада орків. Їй навіть було шкода, що він загинув, — і не через те, що він поклав у її руки кермо влади.
     
Натанос розумів, що відривати від роздумів королеву банші не варто. Вона змусила себе заспокоїтися. Це ж був Натанос, якому завжди вистачало сміливості сказати правду правителю. І вона це цінувала.
     
— Продовжуй.
     
— На їхню думку… — продовжив темний ловець, -… ти була невіддільною частиною Підмістя. Ти створила їх, боролася за їхнє відтворення, ти була для них усім. Твоє вознесіння на пост вождя було настільки раптовим, а загроза настільки серйозною та неминучою, що ти не залишила нікого після себе наглядати за їхнім добробутом.
Сильвана кивнула. Їй здавалося, що вона може зрозуміти думку Натаноса.
     
— По собі ти залишила величезну прогалину. А діри у владі здатні заповнюватися.
     
Її червоні очі розширилися. Він що, каже про переворот? Спогад темної королеви блискавкою перенісся на декілька років назад, у момент зради демона Варіма́траса, який, здавалося, їй підпорядковується. Він об’єднався з невдячним негідником П’ютрессом, відреченим аптекарем, винахідником чуми, здатної вбити живого та ще раз прогнати ходячого небіжчика до світу мертвих. Ця чума ледь не вбила й саму Сильвану Вітрогін. Операція відвоювання Підмістя була справді кривавою. Але ні. Навіть у мить, коли вона розрубала в голові цю думку, їй було відомо, що вірний захисник не стане говорити про дійсно серйозні речі настільки спокійним тоном.
     
Як завжди, з виразу обличчя Сильвани Натанос зрозумів, про що вона думала, тому поквапився її заспокоїти. «Міледі, там тихо. Але за відсутності їхнього поводиря, вони сформували власне правління, щоби воно турбувалося про нужденних».
     
— Ох, зрозуміло… Тимчасова реорганізація. Це… доволі логічно.
     
— Вони називають себе «Покинутою Радою», — він знову вагався. — Міледі… серед народу ходять чутки про те, що ти зробила під час війни. Деякі з них, навіть, правдиві.
     
— Отже, до них дійшла звістка про моє намагання продовжити їхні життя. На превеликий жаль, до них, напевно, також дійшла звістка про те, що Ґенн Сивогривий зруйнував мої плани та їхню надію.
     
Вона набила запасами свій флагман, Вітрогін, та відправилася до Штормгейму, що на Розколотих островах. Вона шукала більше вал’кір для воскресіння полеглих. Тоді це був єдиний шлях створення нових відречених, відомий Сильвані.
     
— Я майже поневолила велику Ейїр. Вона могла вічно постачати мені вал’кір згідно з моїми потребами. Жоден відречений більше ніколи не помер би, не відродившись знову, — Сильвана на деякий час затихла. — Я б могла врятувати їх.
     
— У… у цьому й проблема.
     
— Не тягни кота за хвіст, Натаносе. Кажи прямо.
     
— Не всі з них бажають для себе того, що хочеш дати їм ти, моя королево. У багатьох у «Покинутій Раді» є великі сумніви з питання, яке ми тільки що обговорили, — його обличчя, яке, хоч і належало мертвому, та виглядало куди краще завдяки ритуалу, проведеному за його власного головування, посміхнулося. — Це небезпека, яку ти сама створила, давши їм свободу волі. Тому зараз вони вільні не погоджуватися з тобою.
     
Сильвана невдоволено звела брови.
     
— Отже, вони хочуть вимерти? — викрикнула вона, а всередині неї яскраво засяяло вогнище злості. — Вони хочуть згнити під землею?
     
— Мені невідомо, чого вони хочуть, — спокійно відповів Натанос. — Вони бажають говорити з тобою, а не зі мною.
     
Ззовні залу почувся глухий звук ударів основи списа об кам’яну підлогу. Сильвана закрила очі, намагаючись набратися терпіння.
     
— Увійдіть! — крикнула вона.
     
Один з орокської варти послухався наказу та зупинився перед проходом у покої. Емоції на його зеленому обличчі залишилися незрозумілими. «Вождю, — нарешті сказав він, — твій народ чекає на тебе».
     
Твій народ. Ні, її народ був далеко, у Підмісті. Він збирався на наради, користуючись дарами Сильвани — існуванням та свободою волі, та невдовзі збирався від них відмовитися.
     
— Я скоро буду, — сказала Сильвана, й у випадку, якщо вартовий не зрозумів, що вона мала на увазі, додала: — Залиш нас.
     
Орк салютував та обережно вийшов, не торкаючись дубленої шкіри.
     
Натанос терпляче чекав наказів вождя. Вона прекрасно розуміла, що він їх виконає. Умить Сильвана могла веліти зібрати загін ординців не з відречених, та відправити їх у Підмістя, щоб покласти кінець правлінню самозваної «Покинутої Ради». Це рішення могло б принести їй задоволення, та вона знала, що це був би нерозумний вчинок. Для того, щоб почати діяти, їй потрібно дізнатися більше, набагато більше.
     
— На сьогодні вистачить розмов на цю тему, — сказала Сильвана. — Є інші питання, які потребують вирішення.
     
— Як забажає моя леді, — відповів Натанос.
     
Вони вийшли з покоїв, готові приєднатися до ходи пам’яті. Сильвана потурбувалася про те, щоби нікому не прийшло на думку назвати це дійство «парадом» — вони б чекали від нього гуляння, яке організував свого часу Ґаррош. Варок Завроклик чекав на неї в головному залі твердині. Поруч із ним стояла шанована варта, сформована з ветеранів війни. Сильвана змушена була пройти містом на одному зі своїх коней-скелетів, закликаючи представників інших рас та їхніх лідерів приєднатися до ходи пам’яті. Вона не була в захваті від них, та потрібно визнати, до Варока Завроклика Темна Леді ставилася з повагою. Він був розумним, сильним, жорстоким… та, як Бейн, вірним. Але було щось таке в цих орокських очах, що викликало в неї тривогу. Це страх, що він стане в Сильвани на шляху чи, можливо навіть, повстане проти її правління, якщо вона зверне на хибну стежку.
     
Коли Варок підійшов до неї, щоби привітатися, вона побачила той самий погляд. Він подивився на її обличчя та не зміг відвести очей — навіть коли скупо вклонився та дав їй дорогу.
     
Його воїни зробили те ж саме.
     
Сильвана кивнула їм та повернулася до свого коня, який зачекався своєї господарки. Зручно розташувавшись у сідлі скакуна, вона підняла руку та помахала учасникам свята, які заполонили вулиці Орґріммара. Захоплені цим чудовим днем вони дарували їй оплески та махали руками у відповідь.
     
Сильвана не хотіла обдурювати себе в тому, що народ її обожнює. Її й саму не надто турбувала Орда, але вона докладала чималих зусиль, щоб цього ніхто не помітив. Вона привела Орду до неможливої перемоги, і їй здавалося, що народ її підтримує.
     
Чудово.
     
Натанос йшов поруч із нею, Завроклик та його почесна варта супроводжували їх. Посеред вкритої курявою дороги коло твердині Ґроммаша стояла купка кривавих ельфів та відречених — жителів Орґріммара.
     
Представники народу, до якого вона колись належала — криваві ельфи, були одягнені в їхній стандартний вишуканий одяг, у якому спліталися золотисті та червоні кольори. На чолі з ними стояв Лор’темар Терон. Він їхав верхи на червоноперому крагульцеві[14] й дивився на неї, як на рівного. Це був погляд друга, якими вони колись були. Терон служив у загоні Сильвани, коли та головувала ловцями вищих ельфів. Вони обоє були товаришами по зброї, як і зараз із тим, хто йде поряд та служить їй захисником. Але якщо Натанос, у минулому смертна людина, сьогодні — відречений, зберіг перед нею свою непохитну вірність, то Лор’темар залишається вірним своєму народові, і вона прекрасно це розуміла.
     
Це народ, з яким колись була й Сильвана. Але ті часи минули.
     
Жоден із лідерів ординських рас не вітав її керування Ордою. Але вони були змушені прийняти цю звістку як належне. Сильвані було цікаво, скільки це триватиме. Як далеко вона змусить їх зайти.
     
У знак вірності Терон схилив перед нею свою голову. Він служитиме, принаймні поки що. Сильвана терпіти не могла пустих світських балачок, тому також мовчки кивнула йому та приєдналася до групи відречених. Вони, як завжди, терпляче стояли. Це був той народ, який не сховався за кістлявими спинами самозваної «Покинутої Ради», а прибув до столиці.
     
Але вона не покаже всенародно, що вони в неї у фаворі. Вона опустила перед ними голову, як перед Лор’темаром та сін’дорай[15], і направила свого кістяного коня до воріт. Криваві ельфи та відречені йшли за нею, сформувавши лінію, щоб відгородити шалений натовп від Темної Леді. Це був її твердий наказ.
Вона хотіла хоча б декілька хвилин побути на самоті зі своїм захисником. Врешті-решт, були речі, призначені лише для його вух.
     
— Ми маємо дістати більше золота, щоб наповнити казну Орди, — прошепотіла Сильвана Натаносу. «Нам знадобляться гроші, — продовжувала вона, — та вони». Темна Леді помахала рукою сім’ї орків. У чоловіка та жінки були бойові шрами, але вони все одно посміхалися, а їхнє дитинча, яке вони підняли якомога вище, щоб воно побачило вождя, було пухким та здоровим хлопчиком.
     
Сильванин похід містом лежав крізь Хитрий провулок[16], у кожному кутку якого розташувалися невеличкі крамнички. Далі шлях перетинав долину Честі. Ще до Катаклізму Хитрий провулок був проходом, прокладеним не в найзатишнішому районі міста — він прилягав впритул до стіни каньйону. Коли стався Гар-Маґедон[17] Хитрий провулок змінився, як і більшість місць на Азероті. Точно, як і Сильвана, він покинув царство тіней та показався на яскравому сонці, відкривши всі свої вади — пил та втоптану грязюку. Після цього тут відкрилися більш чесні магазини, як от крамниця кравця чи торговий дім чорнилами.
     
— Не певен, що розумію тебе, моя королево, — відповів Натанос. Раніше вони не мали достатньо часу для пліток. Війна відібрала в них усе, що тільки можна, і кожного дня, кожної секунди зайві вуха слухали їх. «Звичайно ж, що Орді потрібні кошти та її народ».
     
— Мене не хвилює народ. Мені потрібна армія. Я вирішила, що не розпускатиму її.
Він повернувся та глянув їй у вічі. «Вони сподівалися на те, що залишаться вдома, — сказав він. — Чи ці сподівання даремні?»
     
— Поки — так, — коротко відповіла Сильвана. — Нам потрібен час, щоб зализати рани. Потрібно засіяти зерно та зібрати урожай. І як тільки це станеться, я скличу хоробрих вояк Орди на ще одну битву. Ми з тобою довго на неї чекали.
     
Натанос мовчав. Вона не вважала цю тишу ні згодою, ні засудженням. Він завжди мовчав. Одне можна сказати точно: якщо він не питав деталей, отже розумів, що вона має на увазі.

      Мова йшла про Штормовій.

Словник

  1. Тріскосвист — прізвище гобліна, в оригіналі «Klackwhistle», що можна розбити на два слова: «klack» та «whistle», й, відповідно, перекласти як «тріск» та «свист». [Повернутися]
  2. Руд-о-Лізатор 4000 — в оригіналі «Spect-o-matic 4000». «Spect» — скоріш за все, перегукується зі словом «Spectr», а ось «o-matic» — американізм, що означає «automatic», тобто «автоматичний». Це пристрій, який здійснює спектральний аналіз породи для того, щоб «оператор» дізнався, чи це саме та порода, яка йому потрібна. Подумавши, було видумано назву «Руд-о-Лізатор 4000», яка складається зі слів «руда» та «аналізатор», зберігши оригінальний стиль слова, що походить з англійської мови.[Повернутися]
  3. Тут та далі в моїх перекладах гобліни говоритимуть суржиком, тому не дивуйся словам «шо», «балдіти» та іншим схожим. Це зроблено спеціально, щоб підкреслити справжню гоблінську сутність, як в оригіналі. [Повернутися]
  4. Зимоключ — локація в Калімдорі, укрита снігом. В оригіналі називається Winterspring. [Повернутися]
  5. Попенгаген — дупа, гепа, срака, зад. [Повернутися]
  6. Зіркоскік — прізвище гоблінки, в ориганалі «Sprocketslip», що можна розбити на два слова: «sprocket» та «slip», й, відповідно, перекласти як «зірочка» («шестерня») та «скочити» («злетіти», «зісковзнути»).[Повернутися]
  7. Побрязкачі — український діалектизм, що означає «гроші», «монети». [Повернутися]
  8. Завшегляд — гоблінське селище в Зимоключі. В оригіналі називається Everlook. [Повернутися]
  9. Бридл-о-трон — карта в грі Hearthstone, яка в оригіналі називається «Annoy-o-tron», перше слово якої означає «дратувати», «бісити», «набридати». Подумавши, була придумана назва «Бридл-о-трон», яка складається зі слів «бридкий» та «-о-трон», зберігши оригінальний стиль слова, що походить з англійської мови. [Повернутися]
  10. Ватаг — керівник ватаги. Ватага — велика група людей, юрба, товариство або ж зграя звірів, що підходить як ніщо інше до позначення назви народу тауренів. [Повернутися]
  11. Дублена шкура — шкура звіра, яку обробили в спеціальному розчині, щоби вона могла довго служити та не псувалася. [Повернутися]
  12. Сагайдак — усе одно, що колчан для стріл. [Повернутися]
  13. Гнилокрик — прізвисько Відреченого, в оригіналі «Blightcaller», що складається з двох слів: «blight» та «caller», й, відповідно, перекласти як «гнилий» та «той, хто кличе». Подумавши, видумав слово «Гнилокрик». [Повернутися]
  14. Крагулець — усе одно, що яструб. Цей переклад стосується тварин, на яких їздять верхи криваві ельфи, що в оригіналі називаються «Hawkstrider». Слово «крагулець» можна розділити на дві частини «кра» та «гулець», що відповідає загальному стилю оригіналу, адже «кра» — позначення вигуку птахів в українській мові, а «гулець» має спільний корінь зі словом «гуляка», дієсловом якого є слово «гуляти», синонімом якого є слова «прогулюватися». «Прогулюватися верхи», «їздити верхи», адже «ride» у перекладі з англійської — «їхати» чи «їзда». [Повернутися]
  15. Сін’дорай — у перекладі з талассійської, рідної мови ельфів, означає «народженні кров’ю». [Повернутися]
  16. Хитрий провулок — українська адаптація англійської назви цієї вулиці, що записується як «The Drag». Це американське сленґове слово, що виникло у американському штаті Техас, а саме — у місті Остін. Жителі вулиці, на якій сформувалася велика кількість магазинів, барів, ресторанів та ринків назвали її «The Drag», що дослівно перекладається як «тягнути» чи «волокти» (очевидно, «тягнути куплені товари»). В українській вулиці було вирішено назвати цю вулицю «Хитрим провулком» через те, що до подій доповнення Cataclysm він був темним та небезпечним, оскільки хитрі торговці постійно намагалися надурити пересічних роззяв. [Повернутися]
  17. Гар-Маґедон — біблійська назва армагеддону. [Повернутися]

Схожі публікації

Коментарі

There are no comments

Листівка часу

Подорожній, на адресу твоєї пошти будуть накладені сильні чари, тому її ніхто не побачить
Обов’язкові поля позначені *